Неділя, 17.12.2017, 18:25

Ви увійшли як Гость | Група "Гості"Вітаю Вас Гость | RSS
Пустомити - info
Інформаційний ресурс міста

Головна | Наша гордість | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Меню сайту
Міні-чат
Фото
Навігатор по місту














Реклама

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 24
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Василь Кучабський 
      (псевд. і крипт.: Бука, Яструб, Бой; *4 листопада 1895, с. Волиця на Львівщині нині: Пустомитівського району Львівської області—†28 червня 1971, Бланкенбург, НДР) — історик, публіцист, політик і громадський і військовий діяч; учасник Першої світової війни у складі Українських січових стрільців, автор перших українських підручників з військової справи.
      Здобував освіту у 1905—1913 в Українській академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету. 
У 1911 р. вступив до «Пласту», а в 1913 став активним учасником січово–стрілецького руху в Галичині; згодом — один з провідників «Мазепинського курсу мілітарного».
Серед січових стрільців 
На початку Першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону українських січових стрільців. Спочатку був командиром чети в сотні Дідушка, згодом — командир сотні. 
У 1915 – 1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і під Стрипою він командував сотнею УСС. За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В. Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі «Шляхи», брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису «Самохотник». На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан. 
21 вересня 1916 р. Кучабський потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (нині: Волгоград, Росія). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він утік з табору й пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В.Кучабський вступив до Куреня Січових стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом — другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС. 
У січні—лютому 1918 р. стрілецька сотня під командуванням Кучабського вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918—1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії генерала Денікіна. 
У 1919 р. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення на Україну брав участь у боях на українсько–польському фронті у Галичині. У кінці 1919 в складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Української Військової Організації. 
У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. Степана Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського, Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув’язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу «Заграва» (головний редактор — Д.Донцов).
Еміграція 
У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є. Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль. 
З 1938 року був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка 
На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково-публіцистичній діяльності: був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: "Літопис Червоної Калини”, "Дзвони”, "Мета”, "Політика”, "Записки Українського Наукового Товариства в Берліні”, "Літопис політики, письменства і мистецтва” та інших. 
У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом "Братства українських класократів-монархістів–гетьманців” — саме тоді остаточно оформлювалася консервативна концепція вченого. 
У роки гітлеровської окупації Польщі Василь Кучабський був директором краківської бібліотеки. У 1945 р. після вступу радянських військ на територію Польщі він зник безвісти. Довший час вважали, що він переїхав до Відня, де його заарештовано НКВС — а згодом розстріляно у Львові. 
Помер 28 червня 1971 р. у м. Бланкенбург, Німецька Демократична Республіка.

Кіт Григорій Семенович
 
Фахівець у галузі механіки деформівного твердого тіла. Член-кореспондент Національної академії наук України (1990). 
Народився 5 березня 1930 року в с. Миколаїв Пустомитівського району Львівської обл. Закінчив фізико-математичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1953), аспірантуру при університеті (1956). 
Працював у Фізико-механічному інституті АН УРСР на посаді молодшого наукового співробітника (1956-1959), ученого секретаря (1959-1964), старшого наукового співробітника (1964-1972); у Львівському філіалі математичної фізики Інституту математики АН УРСР — старшим науковим співробітником (1973-1978), в Інституті прикладних проблем механіки і математики АН УРСР — заступником директора з наукової роботи (1978-1990), завідувачем відділу математичних методів механіки руйнування і контактних явищ (з 1980). З 1990 р. до 2002 р. — директор Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, з 2003 р. — радник при дирекції. 
Захистив кандидатську (1961) та докторську дисертацію "Основи теорії і методи розв'язування задач теплопровідності та термопружності для тіл з тріщинами" (1980). Професор (1988), дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка (1992). 
Автор понад 240-а наукових праць, зокрема монографій "Плоские задачи термоупругости для тел с трещинами" (1983, с/а М.Г. Кривцун), "Метод потенциалов в трехмерных задачах термоупругости тел с трещинами" (1989, с/а М.В. Хай), "Нестационарные процессы в телах с дефектами типа трещин" (1992, с/а О.В. Побережний). 
Григорій Семенович підготував 6 докторів і 11 кандидатів фізико-математичних наук, був головою спеціалізованої вченої ради з захисту докторських дисертацій при інституті за спеціальностями "Механіка деформівного твердого тіла" та "Математичне моделювання і обчислювальні методи" (1995-2006). 
Є головним редактором наукового журналу "Математичні методи та фізико-механічні поля". 
Лауреат двох премій Національної академії наук України: ім. О.М. Динника (цикл робіт "Задачі теорії пружності та термопружності для тіл з тріщинами та включеннями", 1987) та ім. М.О. Лаврентьєва (цикл робіт "Створення математичних моделей і теоретичні дослідження динамічних процесів у механічних системах" 2003). 
Г.С. Кіт нагороджений орденом "Знак пошани" (1981), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003) 






Архієпископ Володимир (Стернюк) 
12 лютого 1907, Пустомити, Львівщина — †4 жовтня 1997, Львів — український церковний діяч. Виконувач обов'язків голови Української Греко-Католицької Церкви протягом 1972-1991 років. Один із провідників Катакомбної Греко-Католицької Церкви у часи комуністичного режиму. 
Народився 12 лютого 1907 р. у сім'ї о. Володимира Стернюка, щирецького декана й пароха Пустомит біля Львова. 
Освіту здобував у початковій сільській школі, згодом — у міській народній школі та Львівській гімназії. 1921 року Володимир продовжив навчання у Бельгії під опікою отців Редемптористів. Закінчивши гімназію в м. Есхен біля Антверпена, в липні 1927 р. він вступив до новіціяту Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ) в м. Сант Тронд, водночас розпочавши університетські студії в Боплато та Лювені. У 1931 р. був рукоположений греко-католицьким єпископом Вінніпегу Василем (Ладикою). Завершивши навчання, о. Володимир повернувся до Галичини, де перебував у монастирях ЧНІ у Станіславові, Тернополі, Львові, а також був місіонером на Волині. 
Після приходу радянських військ і з початком переслідувань УГКЦ о. Володимир категорично відмовився підписати «перехід на православ'я». Не маючи змоги душпастирювати легально, о. Стернюк влаштувався на світську роботу в університетській бібліотеці у Львові. Саме там у червні 1947 р. його було заарештовано, звинувачено у зв’язках із націоналістичним підпіллям та засуджено на 5 років виправних робіт, котрі він відбув у таборі в Єрцево Архангельської області. Після звільнення в 1952 р. офіційно працював охоронцем, а пізніше — обліковцем у Львівському тресті зеленого господарства, а згодом санітаром «швидкої допомоги». 
Незважаючи на загрозу повторного арешту, о. Володимир підпільно продовжував душпастирську працю, а в 1964 році на його плечі ліг тягар архиєрейського служіння. 2 липня того року владика Василій (Величковський) уділив єпископську хіротонію о. Стернюку як своєму наступникові. 
У 1969 р. Кир Василія було заарештовано та засуджено на 3 роки ув’язнення, а невдовзі його змусили виїхати за межі СРСР «без права повернення». Так з 1972 р. владика Володимир (Стернюк) очолив УГКЦ в Україні як місцеблюститель митрополичого престолу. З боку радянської влади предстоятель Катакомбної Церкви зазнавав систематичного тиску: обшуки, конфіскації, стеження, допити і «профілактичні» розмови. Водночас присутність правлячого єрарха в Україні в умовах переслідувань давала змогу зберігати апостольську спадкоємність УГКЦ та дозволила очолити процес виходу з підпілля й розбудови церковних структур наприкінці 80-х років минулого століття. Навесні 1991 року, після повернення патріярха Мирослава Івана (Любачівського) в Україну, архієпископ Володимир завершив своє служіння як місцеблюститель Глави Церкви. 
Помер 28 вересня 1997 р., похований у крипті собору Св. Юра. 

Курилас Осип Петрович 
7 липня 1870, Щирець, Львівщина — † 25 червня 1951) — український маляр; переважно жанровий портретний живопис, реалістична, демократична традиція («Жебраки», «На Гуцульщині»). 
Народився 7 липня 1870 року в місті Щирець у багатодітній сім'ї дяка, який був учителем народної школи. Потяг до малювання у хлопця проявився рано, але батько хотів, щоб син унаслідував його професію, тому віддав хлопця до дяківської бурси. Потім, у 1886 році вступив до Львівської школи мистецького живопису, яку закінчив через 4 роки. Юнак мав бажання продовжувати навчання в Академії мистецтв, але для цього потрібні були гроші, які батько спрямовував на виховання решти своїх дітей. Осип підробляв малюванням ікон і портретів для міщан. 
У 1898 році він отримав грошову допомогу від родичів, які жили в Хорватії і став студентом Краківської академії мистецтв. Брав участь у виставках, які організовувало у Львові «Товариство для розвою української штуки». Відвідав картинні галереї Відня, Мюнхена, Дрездена, Праги і Будапешту. До початку Першої світової війни жив у рідному Щирці. 
Роки Першої світової провів серед Українських січових стрільців, був стрільцем булавного відділу І полку Легіону УСС[1]. У ті часи потоваришував із композитором Левком Лепким, який служив у тому самому відділі. Створив десятки портретів, жанрових картин і рисунків, які оспівують подвиги січовиків. 
На початку 1920-х років вів рисунок у художній школі, створеній Олексою Новаківським при допомозі митрополита Андрея Шептицького. У 1935 р., після смерти Новаківського, очолив школу. У ті роки малював багато ілюстрацій для газет, часописів і шкільних підручників, картини на релігійну тематику (ікони «Богородиця» та «Ісус Христос»). Товаришував із письменником Василем Стефаником — Куриласові ілюстрації до «Кленових листків» досі вважають одними з найкращих. 
Повоєнні твори, які мусіли бути у жанрі соціалістичного реалізму і відображати «радість оновленої Галичини» були не найкращими роботами Осипа Куриласа. Типові назви його тогочасних картин: «Колгосп у Щирецькому районі» чи «На колгоспному дворі». 
Помер 25 червня 1951 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові
 
 
Дереш Любомир Андрійрвич
 
 Любко Дереш (народився 10 серпня 1984) - сучасний український письменник. 
Вчився у СШ №2 м. Пустомити, потім закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету. 
Перша публікація — роман «Культ» у часописі «Четвер» (2002). Потім вийшли романи «Поклоніння ящірці» (2002, написаний раніше, ніж «Культ», але вийшов після нього), «Архе» (2005), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007). 
Зараз Любко Дереш — один із найвідоміших сучасних українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Автор намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах не викреслює розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова. У деяких уривках сюжет містить містичні елементи і враження підлітків, які перебували під впливом галюциногенних препаратів. 
Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо); роман «Культ» був представлений на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2005 року. 


 
 
Ангелович Антін (14.04.1756, с. Гринів Львівської землі Руського воєводства, тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл. — 09.08.1814, м. Львів) — перший митрополит відновленої Галицької митрополії, Єпископ Перемишльський і Холмський. Ініціатор заснування греко-католицьких парафій на Буковині, вчитель австрійського імператора Йосипа ІІ. 

Народився в сім’ї священика. За рекомендацією єпископа Льва Шептицького посланий на навчання до нововідкритої генеральної духовної семінарії для греко-католиків «Барбареум» у м. Відень, яку закінчив у 1781 р. зі ступенем доктора богослов’я. Висвячений на священика в 1783 р. Від цього року — перший ректор новозаснованої Греко-католицької семінарії у Львові, почесний ректор Львівського університету, професор догматики. Дбав про обов’язкове вивчення семінаристами рідної мови та обрядів. У 1796 р. — єпископ Перемишльський, у 1798 р. — адміністратор Львівської єпархії, у 1804 р. — Холмської. Перший митрополит відновленої Галицької митрополії (1808). На території Тернопільського краю створив окрему консисторію з підпорядкуванням Львівській митрополії (проіснувала від 21 серпня 1810 до 21 жовтня 1811). Був ініціатором заснування греко-католицьких парафій на Буковині. Написав історію української церкви. Був учителем австрійського імператора Йосифа ІІ. 

Форма входу
Відео
Погода
Пошук
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 24

Органи  влади




Pustomyty - info © 2017

Украина-Сегодня: Каталог сайтов каталог сайтівКаталог
сайтів УкраїниMyCounter - счётчик и статистикаУкраїнський рейтинг TOP.TOPUA.NETЛьвівський каталог сайтівКаталог сайтовИнтернет магазин Best ConnectionShiftCMS.net - Каталог сайтів ЛьвоваRambler's Top100Яндекс.МетрикаИнформер для сайтовКаталог україномовних сайтівУкраїнський рейтинг TOP.TOPUA.NETТоп Україна, Рейтинг та каталог українських веб-сайтів