Фірмани виїхали вдосвіта 22 березня, але ввечері ніхто не повернувся.
На наступний день
вранці близько сьомої години прийшла
страшна вістка, що тих людей було помордовано в лісі. Першим про це дав знати Компонович.
Коли фірмани заїхали в ліс, їх зустріли вояки в німецькій формі і сказали по-польському: «їдьмо далі до лісу по квіти». Коли під'їхали трохи дальше, побачили цивільних людей. Ми всі подумали, що то буде зле втікнути, не вдасться. Зігнали всі фіри докупи, всіх загнали до стодоли. Тоді бандити сказали, що кожен має взяти з собою дергу або мішок і йти до стодоли для одержання корму для коней. При вході двоє стояли з палицями і били
кожного, хто входив або виходив зі стодоли. Українців змушували роздягтися до
білизни, роззутися і стати навколішки на
голий тік, збивали до смерті.
Перед
вечерею всім наказували молитися по-польськи, давали
по куску черствого хліба, замоченого в гноївці.
Усі
мужчини сказали: «Молимся, бо буде нам вже кінець. У цей час заторохкотіли автомати і поляки почали кидати гранати
на тік. Один військовий взяв нерозірвану гранату і викинув її у вікно. Зчинився
переполох, нарешті в стодолі зчинився крик, почала горіти солома,
і поляки думали спалити солому, однак вибухи гранат по
долівці, змусили поляків відступити в сторону
польського села Гуціско.
Гайовим на Тарасовій з липня 1941 року був Михайло Огоновський.
Українець,він жив тут разом з дружиною Євдокією, тещею Марією. Під час
цієї акції він заховався під жолобом. Теща ходила по вулиці.
Коли проходила повз підвал, побачила через вікно, як
знущалися поляки з священика з Черепи-на - о. Цебрівського.
Йому відрізали вуха, ніс, повиколювали очі, розпороли живіт.
Цього
страсного дня 22 березня 1944 року на гаївці Тарасів були вбиті
люди з сіл Милошовичі - 5 чоловік, Порпіна - 6 чоловік,
Пустомити 1 людину.
У відплату за Тарасів і Черепин сотня УПА під командуванням
Дира знищила опорну базу польського підпілля с. Гуціско - 106
чоловік. с. Гуціско - 106
чоловік.