Перед галицьким електоратом постане два образи кандидатів до Верховної Ради: бідні гратимуть роль патріотів, а багаті – щедрих меценатів. Вибір непростий, бо ще київські парашутисти зваляться на голови виборця.

Підтоптані "зірки" внесуть особливий колорит у життя Галичини, де патріоти частіше перемагали заможних кандидатів.

Нині на арені виборчих баталій з'явився ще один типаж – халявника,який навіть із повітря вміє робити гроші. Ця пошесть серед знедоленого електорату найбільш заразна, немов золота лихоманка.

За два десятиліття ми виховали нового героя, який без поту й важкої праці примножує свої багатства. Не розумом чи талантом, а шахрайством і наближеністю до корита.

Цей герой завтра прийде в наші домівки з екранів рейтингових каналів та найбільш тиражних газет. Він іде, щоб далі множити свої багатства та активи. Іде в овечій шкурі, під якою не відразу побачиш, хто є хто.

Іде в партійних рядах, іде в мажоритарних округах, бо впевнений, що гроші визначають усе.

І буде це доводити на практиці.

Технологія обману: від 100 грамів до 100 гривень

Маніпулятивні виборчі технології першими на Львівщині запровадили аграрії. На підходах до сільського клубу щедро наливали по 100 грам і пригощали ковбасою – із приходом до влади вони в першу чергу взяли під контроль спиртозаводи та м'ясокомбінати.

У народному домі голосували, а в сусідньому приміщенні накривали столи. Під час перекусу комісія на півгодини залишала урни без нагляду. За той час підкидували ліві бюлетені за переможця.

З роками технології вдосконалювались, бо пошиті в дурнів селяни ставали мудрішими й за так не продавалися.

Згодом естафету купівлі голосів удосконалили "есдеки", які за допомогою податкової адміністрації впливали на людей бізнесу.

На виборчих дільницях стали вимикати електроенергію на кілька хвилин. Це був сигнал для тих, хто мав у темряві зробити свою чорну справу.

З роками вибори перетворилися в прибутковий бізнес для сільської еліти. За голоси стали платити від 50 до 100 гривень. Починалися справжні торги, хто більше заплатить.

На виборчому бізнесі підробляли найбільш поважні на селі авторитети – голови сільрад, священики, директори шкіл, фельдшери, поштарі.

Отці в храмах агітували за щедрих жертводавців, або переконували виборця через представників церковної десятки, які ходили селом і нашіптували, за кого віддати голоси.

З початком виборів на селі починається справжня лихоманка. Намагання сільської еліти домовитися з багатими кандидатами нагадує гру в дурня із шулерами.

Однак як би не грали, усе одне у фіналі – програш.

Новітня казка про золоту рибку

На Львівщині найбільш поширена технологія виборів-2012 називається "золота рибка".

Заможний кандидат рік-два працює зі своїми районами. Через благодійний фонд свого імені спонсорує гроші на церкву, на ремонт клубу, на комп'ютери до школи. Один із багатіїв узимку навіть сніг розчищав на гірських дорогах.

Політтехнологія нагадує риболовлю, коли серед очерету роблять ополонки. Рибу кілька днів підгодовують пшеницею чи горохом. Наступає день "Х" , і рибалка майстерно з ополонок витягає коропів. Видовище захоплююче.

Але настане день, коли ми всі будемо почуватися як коропи на сковорідці, яких привчили до халявного гороху.

Жовківський район, схоже, визначився з кандидатом за рік до виборів. Підгодовані села готові проголосувати за колишнього податківця й митника. Високопоставлений чиновник, який у 30-річному віці встиг попрацювати заступником начальника податкової адміністрації у Львівській області та начальником Західної регіональної митниці, скористався технологією швидкої риболовлі.

"Він – бізнесмен, сам зумів заробити гроші й нам допомагає" – село сприйняло образ заможного кандидата, отакої золотої рибки, яка буде виконувати всі забаганки.

Селяни не розпитують про партійне минуле, не цікавляться світоглядними та моральними принципами претендента.

Чого дивуватися селянам? Схожі настрої панують у найвищих ешелонах української влади. Хто не хоче працювати – агітує за євразійський простір, де за всіх буде думати Москва.

Хто купляє голоси, нічого доброго для України не збудує

Темна історія збагачення українських олігархів – найкраща ілюстрація, що халява оволодіває масами. Стара система олігархічної економіки себе вичерпує, але не зникає безслідно. На виборах-2012 будемо пожинати плоди психології халявника.

Щодо економічного розвитку, на Львівщині нічим особливо похвалитися.

На чому заробляють найзаможніші галичани? Антонов продає бензин, Писарчук розбудовує базар, Кміть помпує мінеральну воду, Димінський грається у футбол.

Майже ніхто з найбагатших людей краю не займається серйозним виробництвом. Бізнес на рівні купи-продай. Найбільший промисловий завод часів незалежності в Стрию збудували німці. Ще одне підприємство виросло в Пустомитах.

Близько 30 успішних львівських бізнесменів та підприємців за роки незалежності вбили на замовлення конкурентів та бандитських угрупувань. Досі не розкрите вбивство голови спостережної ради корпорації "Еколан", колишнього губернатора Степана Сенчука, який мав найбільші важелі впливу на регіональну владу. Вільну нішу безуспішно намагаються зайняти відразу кілька олігархів.

Ті, хто називає себе опозицією, другий рік контролюють обласну, міську та ряд районних рад.

Вони могли дещо зробити для поліпшення інвестиційного клімату та розвитку приватної ініціативи, підмести та помити наші вулиці. Натомість, показують пальцем на Київ і закликають на акції протесту до "переможної боротьби з диктатурою". Дійшло до того, що голови районних рад, аби відремонтувати дороги, перекривають траси.

Нинішні опозиціонери їздять на джипах і бігають до олігархів плавати в баню.

У Галичині можуть перемогти патріоти, але після виборів вони говоритимуть наступне: "Нас мало, ми в Києві нічого не можемо змінити".

Далі пісню стару-нову починаємо ми знову. Спочатку зрадять халявники, які йдуть у парламент за швидкими капіталами, потім – солідні меценати, бо не витримають тиску влади й боятимуться за свій бізнес. А там патріоти розведуть руками – "донецьких більше".

Через кілька місяців розчаровані виборці зрозуміють, що сіли грати в карти із шулерами, у яких виграти неможливо.

*   *   *

Перед галичанами пройшло кілька бригад депутатів, які нічого не змінили. За час незалежності не вдалося створили дієву систему владу.

Після війни за 20 років відбудували країну, а тепер товчуть воду в ступі. Бо мету ставлять перед собою зовсім іншу – як набити кишені.

Як тільки вибори, політики та олігархічні ЗМІ знову починають говорити про мову й герб – а не про рівень життя народу. І все для того, щоб відвернути увагу від болючих проблем.

У всьому світі закони пишуть юристи, політологи й економісти. Це проста істина, як те, що на скрипці грає скрипаль, у футбол – футболіст.

В Україні 20 років закони приймають переважно найзаможніші люди країни, а нині до парламенту замість державників рвуться ще й халявники – новітнє породження олігархічної економіки.

Чого можна чекати від тих, хто йде у Верховну Раду захищати та примножувати свій бізнес?

Нової казки про золоту рибку.

За кого не голосувати?

Наостанок цитата від глави Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука: "Ми не будемо вказувати за кого голосувати, але ми будемо звертатися до наших людей не продавати свої голоси. Той, хто намагається купити голос, уже не зможе бути тим, хто збудує щось добре в Україні".

Богдан Кушнір, журналіст, Львів, спеціально для УП