Про впровадження ринку землі в Україні Вголосу розповів український вчений у галузі сільського господарства, доктор економічних наук, професор кафедри права і підприємництва Львівського державного аграрного університету Юрій Губені.
Професор побоюється, якщо базарувати землею таки розпочнуть і наступне покоління українців буде змушене орендувати землю у олігархів-латифундистів.
Україна багато років, якщо не від початку своєї незалежності, чекає на аграрну реформу. Однак, чи правильно її розпочинати із впровадження ринку землі?
Чи чекає Україна насправді цієї "земельної реформи"? Що насправді думають, очікують, на що сподіваються селяни? Коли у далекому 1997 році ми з групою науковців обпитали жителів села, та довели ці відповіді до громадськості – нас мало не звинуватили в антиринковій пропаганді.
За роки незалежності селяни вже навчились самостійно, без великих зусиль державної допомоги, різних управлінь, служб, палат, годувати країну – і ми їх ощасливлюємо заходом, який відбере у них основу, – землю. Що селянин без землі? Що земля без селянина? Ні, що б подати їм руку у формі допомоги, підтримки технічної модернізації, заохочення бажаних процесів інтеграції – ні, знову все "до основанія".
Кажуть, що ринок землі: а) наведе порядок; б) припинить корупцію, в) притягне інвестиції. Але друзі, у ринку в економіці інші завдання. Він не прокурор, не суддя і не банкір-інвестор. Він лише сприятиме розподілу ресурсів у більш ефективний напрямок.
Якщо в умовах заборони продажу землі можновладці прибрали до рук площі, співвимірні з територіями невеликих країни – то що тому протиставить ринок? І як ринок може протистояти суцільній системі корупції? А оскільки звичайні селяни не мають ні ресурсів, ні сформованого середовища, ні інституційної підтримки – за законами ринку земля має від них відплисти. Як пісок через пальці. Не втримаєте!
Якщо одна надпотужна транснаціональна корпорація відмовилась будувати логістичний центр поблизу Львова тільки через надмірну корупційну складову та незаконний вплив на бізнес – то що тому може протиставити ринок? Як ринок в таких умов притягне інвестиції? Це міфи, панове. Це обгортка, яка прикриває справжні наміри.
Якщо розібратись за великим рахунком, то в українській мові переплелись два значення слова земля – як простір, ділянка, та власне плідна субстанція, "всеплодющая мати" – ґрунт. Ринок землі має стосуватись саме ділянок, простору, території. І оренда – тут чудове розв’язання. Багаторічна, судакова, з правом переуступки, на ринкових засадах – вона відкриває шлях до розвитку і в той ще час не обплітає економіку рентними платежами та феодальним духом.
Але про це якось стараються не говорити в голос. Але ж є засади економіки, є теоретичні основи ринку. І чітко і однозначно відомо, що предметом ринкових відносин є товар, речі створені людиною. При чому тут земля? Якщо вже такі відважні, то одразу вводимо ринок повітря, простору, сонячного світла, світової води.
У ст. 13 Конституції України чітко зазначено, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, … є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією». Як бачимо – перелік власників і розпорядників землі чіткий, доволі обмежений і вичерпний.
Тобто, держава не є де-юре та й де-факто власником земельних угідь, як це зазначається у деяких документах, вона лише здійснює від імені народу права власника (володіти, користуватись, розпоряджати, надавати). Яким же чином в Земельному Кодексі, всупереч Конституції, "пішли ще далі" – право власника на земельні угіддя вже розширюються на юридичні та фізичні особи?
Що «Закон про ринок землі» означатиме для українського села?
Насправді можуть відбутись доволі складні процеси, що можуть породити те, що відоме реформаційній Європі як "земельні бунти". Не можна у третє тисячоліття йти з уявленнями та догмами феодалізму: власник, новоявлений феодал є ефективним, бо він дбає про себе, його мотиви є світлі та ринково обумовлені.
Світ шукає нову парадигму економіки, добавляючи до звичних бізнес мотивів соціальну відповідальність, справедливість, розподіл та стабільність. Навіть наближено наш варіант вирішення земельного питання не відповідає цьому світогляду.
Як селяни сприймуть «базар землі»: поспішатимуть продати свій пай, адже зрозуміють його реальну вартість, чи все ж боятимуться залишитись без землі, яка для селянина є і годувальницею і основним способом заробітку?
Селяни "не поспішатимуть", їх до цього спонукатиме життя. Вже є непоодинокі випадки, коли жителі села "вилазять з шкіри", навчаючи дітей у ВНЗ, лікуючи родичів чи "купуючи" місце роботи. Доходи мізерні. Життя подає нові стандарти життя – авто, побутова техніка, часті поїздки, уніфікований з містом одяг, дорогі продукти харчування, захмарна медицина – все це "насоси", покликані качати гроші.
А з боку доходів: декілька гектарів зернових, картопля, невеличкий ланок овочів, одна-дві корівчини, десяток свиняток та двічі більша орава птиці – що вони додають до сімейного бюджету? Жодного страхування, цільових програм освіти чи медицини для села, здешевлення громадського транспорту – все це на плечах селянина.
Закони ринку невблаганні, за ситуації та обставин що склались більшість жителів села будуть приречені на продаж своїх паїв. А на покоління, що народяться вже не діятиме Конституція – вони не матимуть жодного прав і навіть надії на земельний наділ, лише як взяти наділ в оренду в олігарха. Якщо пан позволить. І ще на яких умовах. Може попросить у нього день –два відробити. Відчуваєте – все це вже було!
Доволі часто можна почути, що Закон «Про ринок землі» є антиконституційним і може спровокувати земельну корупцію, на вашу думку, чи є в законі «діри», через які просуватимуть корупційні схеми?
Я запитаю вас, якщо Конституція передбачає одного власника землі – український народ, та ще зобов'язує державу налагодити особливий режим захисту цієї власності – то між ким може бути ринок. Сам народ собі ж продавити і одночасно купувати землю не буде. Інша справа ринок права оренди.
Державні та місцеві органи влади, наділені Конституцією правом представляти власника – можуть налагодити ринок права оренди, щоб землю у використання брали найбільш ефективні, або значимі для суспільства суб’єкти. За таких умов можливості для корупції можуть бути суттєво обмежені.
Та й виправити ситуацію у випадку оренди набагато простіше, ніж у випадку, коли новоявлений нувориш матиме 17 державних актів на масиви по декілька тисяч гектарів. А в додачу до цього матиме в "кишені" суддю, прокурора, начальника міліції, декілька професійних бандитів і навіть журналіста чи науковця баснописця.
Закон, який ВР прийняла у першому читанні, передбачає обмеження – не більше 100 га «у одні руки». Для господарства однієї сім’ї це забагато, однак для ведення аграрного бізнесу – замало, чи обґрунтованим, на Вашу думку, є такий ліміт?
Хто сказав, що для аграрного бізнесу 100 га замало? Знаю молодого чоловіка що ледве дає ради 5 гектарам, виробляючи чудові овочі. Є види виробництва, де 100 га – це забагато. Але й для традиційного виробництва це теж немало. Цілий пояс "кукурудзяно-молочний" в США – Вісконсин, Пенсільванія, Іова та інші тривалий час ґрунтувався на фермах розміром біля 100 га.
Або ж погляньте із іншого боку – типова сім’я олігарха "тільки він і вона, і старий і стара, і синок і дочка, і двійко внучок" – це вже скільки? А ще тесть і теща, сват і сваха, або й просто – колекція на підставних паспортів безхатченків або студентів – легко один адмінрайон перекрити.
Не у лімітах питання, а у їх обчисленні, способі визначення, системі контролю та правових наслідках. Напевно такі райони мали б встановлюватись диференційовано в межах природно-кліматичних зон, але особливий статус мали б мати ліміти у приміських і рекреаційних зона. І повторимо, ліміти мали б стосуватись не права володіння, а права оренди.
Особливо гострої критики зазнав Державний земельний банк, його навіть прозвали «монстром» з необмеженими можливостями, невже такий страшний чорт, як його малюють?
В усіх без винятку країнах Центральної та Східної Європи, які вже увійшли в Європейський Союз, теж відбулась земельна реформа. І ніде не догадались створити Земельний банк. У Польщі це Агентство сільськогосподарської нерухомості державної скарбниці, в Чехії – Поземковий (Земельний) фонд.
Подібно в інших країнах навіть "старої" Європи є теж такі фонди або агенції. Їх завдання, не лише "володіти", але й ефективно управляти державною власністю у сільському господарстві. А щодо таких фондів є спеціальна система управління, протидій та контролю. Це не так як наш сумнозвісний Аграрний фонд, положення про який займає декілька сторінок, тому вся діяльність таємна як у секретної служби.
Усі державні фонди мають діяти не на шкоду, а на підтримку ринку бути відкритими та транспарентними. Не думаю, що наші законодавці здатні створити таке законодавче поле, просто не здатні вони на системне мислення. А жадоба грошей забирає залишки розуму.
Кажуть, великим агрохолдингам, які за безцінь орендують сотні гектарів української землі, вигідне продовження мораторію на продаж землі, аніж її вільний ринок?
Вони вже зараз на стільки "великі" і "могутні", що їм зараз всерівно. Вони володіють ситуацією і можуть практично будь що. Думаю – якщо б захотіли, то би навіть сафарі на селюків організували. Такі великі підприємства підривають те, що ми зазвичай називаємо "сільський спосіб життя", "сільська ідентичність" "сільська культура".
Чи не тому, будучи капіталістичною до найдрібніших атомів, об’єднана Європа взяла за основу своє моделі розвитку сільського господарства "сільськогосподарські ферми і підприємства родинного типу". Але нам знову Європа не указ?
В науковому середовищі вже тривалий час ведеться дискусія щодо доцільності запровадження ринку землі саме у версії "комерційної купівлі-продажу". Не пригадую жодного разу, щоб хтось зумів переконати аграрних економістів в потребі такої "реформи". І не причина, що усі вчені цього профілю є завзятими противниками ринку.
Напевне ви не знайдете більшого прихильника вільного ринку ніж Адам Сміт – батько класичної політекономії. Але й він застерігав, що "з тієї пори, як вся земля в тій або іншій країні перетвориться на приватну власність, землевласники захочуть жнивувати там, де вони не засівали, і почнуть вимагати ренту навіть за природну родючість землі."
Чи є ринок землі в Європі, як він працює?
Як і Костя-морячок "я вам не скажу про всю Європу", але ось про Чехію та Польщу можу розповісти дещо розгорнуто. В обох країнах різні моделі, успадковані від соціалізму. Польська завжди передбачала якийсь ринок земельних наділів, чеська – була типово радянська.
Але ніде не створювали "ринок землі" щоб навести лад у земельних питаннях (для цього є Прокуратура), припинити корупцію (для цього є ціла система органів) чи залучити інвестиції (це питання стану економіки). Очевидно, що раз є приватна власність, то має бути перетік власності від малоефективного суб’єкта до більш успішного.
Але ніде, ні в зазначених країнах, ані в інших із країн Центральної та Східної Європи не відбулось інвестиційного буму чи інтенсивного вибуху ринку землі. Винятки – прикордонні та рекреаційні території, приміські зони, регіони з бурхливим економічним розвитком. Тому не треба тішити себе ілюзіями. Коли корупція є радше передумовою, а не перешкодою, ведення бізнесу – тоді логіка ринку не спрацьовує.
Розкажіть про землі сільськогосподарського призначення Львівщини. Скільки їх, в чиїх руках вони перебувають зараз і як на цю ситуацію вплине реалізація закону про ринок земель?
Щодо Європи ще в Інтернеті можна віднайти інформацію. Щодо Львівщини – думаю, все це дуже закрита інформація. На цьому ринку багато підставних осіб, кураторів, прикривал та охоронців. Ви тільки придивіться – у Львові відбувається декілька інвестиційних та ще стільки з інтеграційних заходів європейського масштабу.
За невеликим винятком не був, як і мої колеги професори, академіки, запрошений на жоден. Тоді як іноземні фахівці раз по раз вдаються до порад, консультацій, запрошують до себе. Що це – ігнорування науки, чи просто вказування науці на її місце у суспільстві?
Все таки сподіваюсь, що у теперішній редакції закон про ринок землі не пройде горнило Верховної Ради. А ще напередодні виборів. А ще може люди проснуться, згадають, що вони ще й громадяни.
Мар'яна Білозір
